Благодійна Рівненщина

Біда не приходить одна

Alex — Sun, 24 Jun 2018 06:21:40 GMT

Цього разу підтримки потребує особлива жінка з дуже непростою життєвою історією. Рівнянка Ірина єдина опора для свого хворого синочка і старенької матусі, котра нещодавно перенесла інсульт, сама потрапила у біду.
Онкологія, страшна хвороба вдруге стукає у дім і змушує жінку, на плечах якої щоденні турботи про двох майже не ходячих людей, лягати під ніж хірурга , отримувати складні дози хіміотерапії, опромінення.
У цьому великому і безмежному світі Ірина приречена на тотальну і безпросвітну самотність, вона самотужки піклується про непростого хлопчика з тяжкою формою ДЦП, доглядає матір і навіть діагноз своєї хвороби теж встановила сама, випадково намацавши ущільнення на нозі.
Щоб допомогти одужати Ірині потрібно, насамперед, вирвати її із самотності. І зробити це зможемо лише ми, усі небайдужі до чужої біди люди.
За словами лікарів, лікування буде надважке та тривале. Вже після нього, на жінку чекає хіміотерапія, опромінення та реабілітація..
Отож, прохання до усіх , хто дочитає цей пост до кінця, відгукнутись, не проходити повз і допомогти.

Рахунок Приват банку 5168757314000136 Лисенко Ірина
Рахунок Ощад банку 5167490149955479 Лисенко Ірина

Допомагайка в Вайбері

Alex — Fri, 22 Jun 2018 11:53:26 GMT

Вайбер - Допомагайка

Допомагайка в мережі "Фейсбук"

Alex — Fri, 22 Jun 2018 11:47:13 GMT

Для відкриття посилання - тиснемо тут.

Нові враження, радість та непідробні емоції: дітки з особливими потребами у Свято-Воскресенському храмі Острога

Alex — Tue, 08 Mar 2016 21:48:36 GMT

Взято тут.

Недільна служба у Свято-Воскресенському храмі міста Острога починалася, як зазвичай: гурт сповідників у кутку, черга до свічного ящика, довга вервечка вірян перед центральним аналоєм. Сповідь, часи, – усе, як завжди. Храм непомітно наповнився людьми. Ось-ось мала початися Божественна Літургія, проте погляди прихожан в усьому храмі мимохіть були прикуті до незвичайних гостей: сьогодні до Острога завітали сім’ї, де виховуються дітки з особливими потребами.

Олександр та Ірина – волонтери. Опікуються родинами із особливими дітьми уже чотири роки. Олександр, на запитання, що спонукало його зайнятися цим, відповідає навдивовижу просто:

– Дотримання Божих заповідей, і на тому все. Ви самі бачили цих дітей, ці родини, ці сім’ї. Що може спонукати? Просто поклик. Поклик до виконання свого обов’язку…

Дивлячись на його батьківське ставлення до діточок, їх мам і тат, стає зрозуміло – це сказано не просто для красного слівця. Це справді велике бажання та християнська самопожертва в ім’я служіння ближнім. Саме завдяки цьому, за допомогою волонтерів, велика родина батьків та особливих діток, об’єднана спільними проблемами та радощами, здійснює паломницькі поїздки храмами Рівненщини.

Із відділом із соціальних питань Рівненської єпархії УПЦ волонтерів поєднує кількарічна дружба та співпраця, що розпочалася зі спільного служіння у дитячому відділенні Рівненської обласної лікарні. Одна з маленьких пацієнток цього лікувального закладу зараз знайшла свою родину в Острозі і є однією із найменших прихожан Свято-Воскресенського храму. Тепер співпраця продовжується і у напрямку допомоги діткам з особливими потребами.

На адресу маленьких гостей, їх батьків та волонтерів прозвучало чимало теплих слів та побажань. Розмова вийшла емоційною і, схоже, нікого з присутніх не залишила байдужим. Сльози на очах вірян – тому підтвердження.

– Добре діло робити можна, не обов’язково для того мати гроші. Всі кажуть: нема грошей, не можу робити добрі діла. Це лукавство. Не втомлююсь повторювати, що для доброго діла варто одне слово сказати, – добре слово, – і це вже добра справа. Просто бути людиною серед людей, не бути байдужими до проблем один одного – ніщо для нас не заважає, – зауважив у розмові з гостями протоієрей Віктор Земляний, настоятель Свято-Воскресенського храму. – Сподіваюсь, що наш храм, що уже є домом для багатьох, стане для вас, принаймні, добрим другом.

Коротеньким концертом та невеличкими гостинцями маленьких паломників потішили учні недільної школи. Непідробною радістю сяяли очі дітвори, коли у небо злетіли різнобарвні кульки та паперовий голуб із побажаннями миру, злагоди, щастя та, передусім, здоров’я для усіх присутніх.

Ми, дорослі, сподіваємося, що разом зі щирою дитячою молитвою, що звучала сьогодні воістину –«єдиним серцем і устами», ці найзаповітніші бажання піднесуться і в піднебесся, до престолу Всевишнього.

Над дітьми з особливими потребами взяли опіку віряни УПЦ села Глинськ Здолбунівського району

Alex — Thu, 11 Feb 2016 19:14:48 GMT

Роза Михайлівна Кравчук, разом із онукою Інночкою, два роки тому приїхала до Рівного з міста Стаханова Луганської області. Родина змушена була виїхати із зони воєнних дій, адже дівчинка – хвора від народження і потребує спокою та лікування. Вдома залишився лише тато дитини, мама покинула її відразу після народження. У Рівному бабусю та онуку поселили у номері готелю «Турист», проживають вони там і донині. Незручно, важко, незвично, утім, миритися доводиться, бо іншого житла у них немає. Сутужно їм обом і у фінансовому плані, адже важка форма ДЦП Інни вимагає ліків та повноцінного харчування. Зобов’язання опікуватися родиною поклала на себе релігійна громада УПЦ села Глинськ Здолбунівського району на чолі з настоятелем отцем Василем Начевим.

«Про потреби цієї родини розповів волонтер Олександр Гончарук, він самотужки дбає про подібні сім’ї з 2012 року, щороку за власний кошт купує їм восени картоплю, моркву, буряк. Під час розмови з ним я подумав: якщо один чоловік може допомагати, хоч і самому доводиться нелегко, то громаді села нічого не буде вартувати така благодійність. Хвала Богу, цьогоріч на городах овочі вродили щедро».

Кілька днів поспіль власним автомобілем отець Василь розвозив по родинах, де проживають діти з особливими потребами, овочі, продукти та одяг, зібрані його прихожанами.

«Часто-густо, – розповідає священик, – люди соромилися брати, хоча я бачив умови їхнього проживання і розумів, що для них ця допомога –вкрай необхідна» .

У минулу неділю автобус, що прямував із обласного центру до Глинська, був заповнений ущент. Щоб віддячити за благодійність вірянам УПЦ, на службу Божу до храму їхало дванадцять родин, серед них були діти, які пересуваються тільки за допомогою інвалідного візка. Слова подяки, емоційно та піднесено, паломники висловили відразу після закінчення Богослужіння, їхня промова розчулила багатьох присутніх у храмі.

«Нині суспільство висловлює постійне незадоволення через низьку зарплатню, високі ціни, недостаньо комфортне життя; щоб уникнути подібного обурення, варто частіше заглядати у вікна родин, які виховують хворих діточок, тоді власне життя здаватиметься казкою. Таке спілкування корисне для усіх без винятку: селяни зрозуміли, що їхня благодійність була необхідною, а дітки з особливим потребами відчули, що вони не забуті суспільством», – говорить отець Василь Начев.

Після завершення зустрічі, релігійна громада УПЦ села Глинськ вирішила взяти опіку над сім’ями, де виховують дітей із особливим потребами, і впродовж року допомагати їм продуктами харчування, овочами та фруктами.

Різдв'яні свята 2016

Alex — Mon, 18 Jan 2016 19:50:43 GMT

Завжди вважав себе емоційно стійким, принаймні хоча б сьогодні дуже сподіваюся на повноцінний сон після 00:00.
Є така особлива категорія людей, яких ми дуже рідко бачимо на вулицях міста, бо місто ще дуже мало пристосоване для них, а по-друге, сучасна примхлива зимова погода дуже швидко підкошує слабких на імунітет людей. А ще виручає інстинкт страуса – відвернувся і «не помітив»: дуже зручно – і ніби обдурив совість.
50 п’ятдесят (!) родин із важкохворими, дітьми-інвалідами та іншими особливими людьми отримали сьогодні подарунки від прихожан Української Православної Церкви.

Особлива рівненська сім’я

Alex — Sat, 20 Jun 2015 06:34:35 GMT

З цією сім’єю мені пощастило познайомитися кілька років тому – тоді це ще була повноцінна сім’я, проте голова сім’ї вирішив зняти з себе важкий тягар та залишив сім’ю. На сьогоднішній день лікуванням та вихованням Паші займається його мати.

Ксенія (мама Паші) зізнається, що перший час їй було важко навіть уявити що її чекає попереду: на плечах малолітній важкохворий син Паша, який потребує лікування, реабілітації, виховання та особливого відношення до себе. Без підтримки чоловіка ця ноша здавалася не підйомною. Проте, з Божою допомогою, на сьогоднішній день Паша розвивається, збирається до звичайної школи, має здібності до співу… В мене склалося таке враження, що взагалі-то не всі здорові діти семирічного віку ведуть такий активний спосіб життя, як Паша. Мабуть кожним батькам можна було б радіти і тішитися за такого сина – а у випадку даної сім’ї, мені іноді здається що Паша та його мама ніби як герої з якогось художнього фільму. Справа в тому, що Паша хворіє на ДЦП від народження.

Паша народився передчасно, на 8 місяці вагітності, з двостороннім запаленням легень, гіпоксичні враження нервової системи, гематоми на голові – після цього були дні реанімації, 3 тижні патології новонароджених і… «успішне» завершення лікування з випискою додому «здорової» дитини. Ксенія почала бити на сполох тоді, коли помітила, що Паші вже час сидіти, або принаймні пробувати вчитися сидіти і з цього моменту почалися численні звернення до спеціалістів, лікарняні обстеження та пошуки відповіді на питання «що не так з Пашою». Ставилися різноманітні діагнози і лише столична клініка поставила точний та невтішний діагноз: ДЦП.

В свій перший рік від дня народження Паша не повзав, сидіти міг лише трішки, не говорив зовсім, мав косину в очах. Але завдяки зусиллям Ксенії та з Божою поміччю, семирічний Паша 1 вересня планує йти в перший клас загальної школи, має музичний слух, може самостійно ходити між кімнатами вдома та тримаючись за руку на вулиці, почав говорити букву «Р». А найголовніше те, що це не межа для Паші – не зважаючи на свій стан здоров’я та життєві обставини, він активний, рухливий та здібний. Головне підтримати маму та не дати зупинитися вражаючому прогресу.

З того моменту, як батько Паші вирішив залишити сім’ю, Ксенія з сином переїхали за межі міста та оселилися в мами Ксенії. Звичайно, частину побутових задач вдалося вирішити, але виховання, навчання, а головне лікування Паші повністю залишилося на плечах Ксенії. Лікарні, реабілітаційний центр, гуртки, басейн, недільна школа – все це вимагає великих зусиль від Ксенії тому, що по-перше Паші для пересування містом потрібна допомога, а по-друге пересуватися вони мають змогу лише громадським транспортом. Чого варте пересування маршрутним автобусом для мами з семирічною дитиною-інвалідом, коляскою та мінімально-необхідним багажем – можна тільки здогадуватися. Також від зупинок громадського транспорту потрібно йти пішки до місця призначення. Особливою проблема пересування стає в холодний період року: в такому разі Паша днями може сидіти вдома, як виключення мама викликає таксі (сім’я живе за рахунок державних пенсій).

Ксенія звернулася за допомогою до волонтерів з метою пошуку вирішення першочергової проблеми з транспортом, адже Паша дуже здібний і перспективний. Хто з рівнян може курсувати маршрутом Новий Двір - Рівне?

Такая нужная помощь из Германии

Alex — Thu, 21 May 2015 11:13:21 GMT

Сложно представить себе эмоции тех людей, которые вынуждены оставить собственное нажитое многими годами движимое и недвижимое имущество и под обстрелами покидать родной город, ради спасения своих жизней. Я никогда не спрашивал, но скорее всего эти люди думают и мечтают о мире, о детях, о том можно ли будет когда-нибудь вернуться домой.

Тем не менее, эти люди сделали трудный выбор и теперь нуждаются в помощи от всех, кто каким-либо способом может улучшить их условия жизни. В этот раз на просьбу о помощи откликнулись благотворители из далекой Германии и порадовали обновками 2 семьи: это семья Галины Полстяной из г. Лисичанска (Луганская область) и семья Кравчук Инны из г. Стаханова (Луганская область).

Взято из видео-сюжета местного телеканала (07 08 14): Галина Полстяная покинула в родном Лисичанске просторный дом и вместе с дочкой и внучкой приехала в Ровно. Сейчас убеждена, что насовсем. Женщине нашли работу кондуктором в троллейбусном парке, ее дочь Татьяна проходит стажировку на должность диспетчера абонентской службы "Ровногаз".

Говорит дочь Татьяна: "Я в восторге от города Ровно потому, что тут действительно такое отношение к людям: на тебя никто не накричит, тебе никто ничего плохого не скажет, несмотря на то, что мы с Восточной Украины, хотя туда сейчас отправляют ровенских ребят и никто тебя за это не укоряет - это очень важно для нас потому, что мы не считаем что украинцы одни западные, другие восточные, мы считаем что Украина - она одна единая и мы очень хотим мира на нашей земле."

Их дочка и внучка Лиза вскоре пойдет в детский сад, куда ее устроили из-за инвалидности в специализированную группу, в течение месяца семья изменила несколько мест жительства: сначала жили у верующих , потом в гостинице, позже в общежитии, а еще в квартире, куда их пустил совсем незнакомый парень (говорит Галина Полстяная): "Он узнал о нашей проблеме и впустил нас в квартиру, которую сам арендовал. А сам он временно поселился в церкви. Золотые люди, с большим сердцем."

Сейчас переселенцы снимают однокомнатную квартиру и ждут, что к ним приедут родители, которые до сих пор находятся в г. Лисичанск (Луганская область).

Состоянием на 21 мая семья Галины Полстяной проживает в общежитии одного из ровенских учебных заведений.

А это уже другая семья, из г. Стаханова (Луганская область).

Инна Кравчук, родилась в г. Стаханове, в 2000 году. Спустя 6 месяцев после рождения у Инны обнаружили ДЦП, еще через 6 месяцев ее оставила мама со словами: "я не буду губить свою молодость на больного ребенка". Её стали воспитывать папа и бабушка. Девочка росла очень умной, развитой, веселой, доброжелательной, ее возили в разные центры реабилитации, в результате она заговорила, стала сидеть, в 12 лет она сделала первые шаги, сейчас может пройти небольшое расстояние при поддержке.

В 6 лет она научилась читать на украинском и русском языках, учится отлично, получает похвальные грамоты.

Война застала в г. Стаханове и семья прожила 3 месяца в военной обстановке. В результате Инна получила психологический стресс, из-за отсутствия надлежащего медицинского обслуживания, бабушка с Инной выехали в Ровно, где нам оказали большую помощь в одежде, обуви, жизненно необходимых лекарствах для Инны в 2014 году. В 2015 году лекарство нужно покупать за пенсию. Большая часть пенсии бабушки уходит на покупку лекарств.

В связи с тем, что папа Инны не может приехать в Ровно из Стаханова, беженцы не могут получить ни инвалидной пенсии ни беженской помощи.

Бабушке, которая воспитывает Инну с 1 года, 78 лет. 45 лет проработала в школе, имеет медаль за трудовые отличия и теперь пришлось все оставить и думать кроме воспитания и здоровья Инны и о своем здоровье (гипертоник, недавно пережила обширный инфаркт).

Инна Кравчук с бабушкой почти год живут в предоставленном гостинницей "Турист" номере. Не смотря на свою болезнь, Инна как и все дети умеет искренне радоваться подаркам.

Спасибо Вам за дела милосердия, а особенно за детские улыбки и радость, наши благотворители из Германии: Алина Титова, руководитель Русской Православной Диаконии в Европе, "Доброе Дело", вещи от Галины Чечик, обувь, вещи, самокат, люстра, посуда, постельное белье, полотенца, игрушки, книги - Елена Штаркэ, коляска и ортопедическая обувь ортопедическая клиника города Мюнхен в Хаарлахинге во главе с директором Kai Trecker и сотрудницей, Галина Волохова.

TRANSLATION DER WEBSITE, ПЕРЕВОД ДАННОГО САЙТА

Alex — Mon, 11 May 2015 16:03:23 GMT

Diese Website ist für die Übertragung zur Verfügung - Auf der Hauptseite auf der Suche nach Übersetzung Taste und wählen Sie die gewünschte Sprache.

This website is available for transfer - looking for at HOME PAGE translation button and choose the language you want:

ЭТОТ ВЕБ-САЙТ ДОСТУПЕН НА ВАШЕМ ЯЗЫКЕ. ДЛЯ ПЕРЕВОДА ИЩИТЕ НА ГЛАВНОЙ СТРАНИЦЕ КНОПКУ ПЕРЕВОДА.

Хто може пошити?

Alex — Mon, 20 Apr 2015 12:38:09 GMT

Давні підопічні-знайомі з Мирогощанського будинку-інтернату знову звернулися про допомогу. Цього разу вихованцям потребують чохли на матраси з водостійкої тканини, медичної клейонки чи шкірзамінника, розмір: 190 см довжина, 80 см. ширина, 15 см. висота. Хто може пошити?