 З цією сім’єю мені пощастило познайомитися кілька років тому – тоді це ще була повноцінна сім’я, проте голова сім’ї вирішив зняти з себе важкий тягар та залишив сім’ю. На сьогоднішній день лікуванням та вихованням Паші займається його мати.
Ксенія (мама Паші) зізнається, що перший час їй було важко навіть уявити що її чекає попереду: на плечах малолітній важкохворий син Паша, який потребує лікування, реабілітації, виховання та особливого відношення до себе. Без підтримки чоловіка ця ноша здавалася не підйомною. Проте, з Божою допомогою, на сьогоднішній день Паша розвивається, збирається до звичайної школи, має здібності до співу… В мене склалося таке враження, що взагалі-то не всі здорові діти семирічного віку ведуть такий активний спосіб життя, як Паша. Мабуть кожним батькам можна було б радіти і тішитися за такого сина – а у випадку даної сім’ї, мені іноді здається що Паша та його мама ніби як герої з якогось художнього фільму. Справа в тому, що Паша хворіє на ДЦП від народження.
Паша народився передчасно, на 8 місяці вагітності, з двостороннім запаленням легень, гіпоксичні враження нервової системи, гематоми на голові – після цього були дні реанімації, 3 тижні патології новонароджених і… «успішне» завершення лікування з випискою додому «здорової» дитини. Ксенія почала бити на сполох тоді, коли помітила, що Паші вже час сидіти, або принаймні пробувати вчитися сидіти і з цього моменту почалися численні звернення до спеціалістів, лікарняні обстеження та пошуки відповіді на питання «що не так з Пашою». Ставилися різноманітні діагнози і лише столична клініка поставила точний та невтішний діагноз: ДЦП.
В свій перший рік від дня народження Паша не повзав, сидіти міг лише трішки, не говорив зовсім, мав косину в очах. Але завдяки зусиллям Ксенії та з Божою поміччю, семирічний Паша 1 вересня планує йти в перший клас загальної школи, має музичний слух, може самостійно ходити між кімнатами вдома та тримаючись за руку на вулиці, почав говорити букву «Р». А найголовніше те, що це не межа для Паші – не зважаючи на свій стан здоров’я та життєві обставини, він активний, рухливий та здібний. Головне підтримати маму та не дати зупинитися вражаючому прогресу.
 З того моменту, як батько Паші вирішив залишити сім’ю, Ксенія з сином переїхали за межі міста та оселилися в мами Ксенії. Звичайно, частину побутових задач вдалося вирішити, але виховання, навчання, а головне лікування Паші повністю залишилося на плечах Ксенії. Лікарні, реабілітаційний центр, гуртки, басейн, недільна школа – все це вимагає великих зусиль від Ксенії тому, що по-перше Паші для пересування містом потрібна допомога, а по-друге пересуватися вони мають змогу лише громадським транспортом. Чого варте пересування  маршрутним автобусом для мами з семирічною дитиною-інвалідом, коляскою та мінімально-необхідним багажем – можна тільки здогадуватися. Також від зупинок громадського транспорту потрібно йти пішки до місця призначення. Особливою проблема пересування стає в холодний період року: в такому разі Паша днями може сидіти вдома, як виключення мама викликає таксі (сім’я живе за рахунок державних пенсій).
Ксенія звернулася за допомогою до волонтерів з метою пошуку вирішення першочергової проблеми з транспортом, адже Паша дуже здібний і перспективний. Хто з рівнян може курсувати маршрутом Новий Двір - Рівне?
|