Допомагайка - Рівне

Вівторок, 16.07.2019, 11:56

Вітаю Вас Гость | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Статті про боротьбу з онкологією

Вір, борись, радій, дякуй.

Натхнення написати дану статтю прийшло після перегляду документального фільму «Форпост» (режисер Михайло Шадрін). Стрічка про Людей і для Людей.

Зазираючи в очі батьків підопічних дітей БФ «Скарбниця надії», рідко побачиш щось хороше, адже в більшості випадків в душах батьків давно оселився відчай. І це не дивно, адже умови «безкоштовного» лікування запропонованого сучасним вітчизняним МОЗом не сприяють позитивному настрою, особливо коли хворіє рідна дитина та ще й такою недугою, яка примусила оселитися в стінах онкогематології. Саме оселитися, адже середній строк перебування дитини у відділенні складає приблизно 9 місяців. Для багатьох хворих дітей палатні стіни стають ріднішими ніж кімнатні батьківські. Саме тому волонтери БФ «Скарбниця надії» прикладають свої зусилля для того, щоб не тільки спільно побороти недуги дітей, але й спробувати забезпечити їх перебування і побут в дитячій онкогематології РОДЛ максимально наближеними до звичних.

            Церква нам радить долати тернистий шлях з операціями, «хіміями», «опроміненнями», катетерами, таблетками, безкінечними аналізами спільно з Богом. А коли цей бар’єр буде подолано – не складати руки, а навпаки, саме час докладати нових, ще більших зусиль для продовження розпочатої боротьби. Досить часто буває так, що переможений ворог просто відступає на деякий час для підготовки нової нищівної контратаки і в наших інтересах попередити її, або бути до неї максимально підготовленими. Однозначно, в онко-війні дуже бажано залучати духовну «артилерію» – і тут важливо стояти до останнього, а не по принципу «допомогло – то й добре, дякую». І відверто скажу, мені досить дивно і прикро бачити споживацьку поведінку більшості батьків по відношенню до духовного озброєння і усвідомлювати мою власну беззубість в цьому напрямку.

            Можливо так казати не можна, але онкогематологічне відділення РОДЛ вже давно для мене стало холодним душом. Озираючись на свої житейські суєтні проблеми, з сумом констатую, що значна частина свого дорослого свідомого життя витрачалася, так би мовити, в холостому режимі. Дорогоцінний час свого швидкоплинного життя витрачався бездумно та егоїстично.

Але хотілося б зупинитися на героях стрічки «Форпост». Віра без діл є мертвою – істина, якою живуть Люди – головні герої фільму. Вони не живуть по принципу «як тривога – то до Бога, по тривозі – і по Бозі», бо вони усі щиро вірять. Так, на перший погляд може здатися, що герої фільму постійно перебувають в тривозі, а тому їхня віра така палаюча, адже у о. Михаїла неймовірна відповідальність на плечах за підопічних; а деякі діти з самого народження мучаться… Але якщо ми будемо щиро вірити і уповати на Бога, що Він нас не покине, що Він обов’язково допоможе (по нашій вірі) здолати наші життєві дилеми, і просто радіти життю як безрукий отрок Степан, то так воно і буде, по вірі нашій. Зрештою, просто не хочеться, щоб наша віра палала тільки після того, як Бог явно втрутився в наше життя...

Після побаченого в «Форпості» як підопічні о. Михаїла (140 дітей притулку, братія монастиря) та інші герої стрічки з дитячих будинків та спец. закладів радіють кожному новому дню свого життя (в деяких випадках неповноцінного і нетривалого), хочеться сказати усім тим у кого трапилася біда: Вір. Борись. Радій. Дякуй.

            Усім приємного перегляду документального фільму «Форпост», бо як кажуть: «краще один раз побачити…»
Категорія: Статті про боротьбу з онкологією | Додав: Alex (20.09.2012) | Автор: Олександр Гончарук
Переглядів: 389 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Статті про боротьбу з онкологією [7]
Власний досвід
Проповіді [0]
творіння чесних отців, та рабів Божих
Актуальні питання [0]
Паломництво [1]

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5

Друзі сайту